- Міст такий високий і красивий – ідеальне місце покінчити життя самогубством… – піднявши голову високо вгору ділюсь я з М. своїми враженнями. Наді мною височіє будівничий гігант – залізничний міст Гьольчштальбрюкке. Цеглина до цеглини складені у різні за розміром арки – десь маленькі, десь розміром з кількаповерховий будинок – разом усього 98. По мосту проносяться швидкісні потяги, а внизу раз у раз зупиняються автомобілі, мотоциклісти й велосипедисти — сфотографувати цей витвір інженерного мистецтва.
- Ти навіть не уявляєш скільки цього тут трапляється… Бачиш того хлопця? Він так виглядає, ніби теж щось таке задумав… – М. киває головою у бік юнака на паркувальному майданчику під мостом. Той нерухомо сидить на мопеді й дивиться кудись перед собою відсутнім поглядом.
- Як думаєш, може, з ним поговорити? — питаю я. В мені прокидається тривога і відповідальність не бути байдужою.
- Але що ми йому скажемо? «Ви, бува, не збираєтеся сьогодні покінчити життя самогубством?»
- Так, звучить дивно… ну добре, він не на мосту, а внизу на березі – немає чого наразі хвилюватися…
Внизу під мостом тече вузенька річечка Гьольчш, що за тисячі років пробила собі широку долину в передгірʼї Рудних Гір. У руслі річки колись шукали золото промиваючи породу у холодній гірській воді. Навіть і зараз шукачі знаходять тут піщинки дорогоцінного металу.
Для пішоходів достатньо було б невеликого місточка через Гьольчш, але для будівництва залізничних колій у горах необхідні мости, що сполучають береги долини. Велич Гьольчштальбрюкке разюче контрастує на тлі звичайної, невисокої забудови Саксонії.
Ми ще трохи походили внизу, розглядаючи гранітні укріплення несучих колон, сфотографували міст з різних ракурсів, зробили з десяток селфі і почитали, що написано на меморіальній дошці. 26 мільйонів цеглинок утворюють незвичайної краси віадукт. Ми читаємо текст на дощечці і нам не віриться, що таку масивну споруду звели всього за п’ять років.
А все почалося у 1845 році з оголошення у німецьких газетах – проводився конкурс на найкращий проєкт залізничного мосту. Винагорода в 1000 срібних талерів була чималою – приблизно стільки в ті роки заробляв досвідчений архітектор за рік.
До конкурсної комісії надіслали 81 пропозицію. Винагороду розділили між чотирма проєктами, один з яких включав вбудовану у міст вʼязницю. Та жоден з них не був втілений у життя, бо міцність несучої конструкції – найважливіший нюанс – для таких масштабів не міг прорахувати жоден з авторів. Тому професор Шуберт, голова екзаменаційної комісії, взявся самостійно розробити статичну модель мосту спираючись на власний досвід, ідеї конкурсних робіт та нову математичну теорію. Логічним та економічно вигідним рішенням було будувати віадукт з цегли – у долині були великі поклади глини. 20 цегляних заводів запрацювали у рекордно короткі строки на берегах річки, щоб щодня постачати більше 50 тисяч цеглин на будівництво. Будівельний розчин для кладки цегли був розроблений аптекарем. Понад 30 людей загинуло на будівництві. З 1851 року по сьогодні міст служить важливим транспортним сполучником німецької залізниці
Кілька днів потому я гуглю, чи не сталося останнім часом самогубства на мосту. Не знайшовши жодної інформації, полегшено видихаю.
Напишіть відгук